Понад полем іде, 
Не покоси кладе, 
Не покоси кладе - гори. 
Стогне земля, стогне море, 
Стогне та гуде! 

Косаря уночі 
Зустрічають сичі. 
Тне косар, не спочиває 
Й ні на кого не вважає, 
Хоч і не проси. 

Не благай, не проси, 
Не клепає коси; 
Чи то пригород, чи город, 
Мов бритвою, старий голить 
Усе, що даси. 

Мужика, й шинкаря, 
Й сироту-кобзаря. 
Приспівує старий, косить, 
Кладе горами покоси, 
Не мина й царя. 

І мене не мине, 
На чужині зотне, 
За решоткою задавить. 
Хреста ніхто не поставить 
І не пом'яне. 

[30 травня 1847, 
С.-Петербург]