Новий місяць почався новим дуже приємним знайомством. Півгодини перед підняттям котвиці зявилась до капітанської каюти та мого тимчасового житла людина з негарним, але привабливо-симпатичним обличчям. Промовивши монотонно: "Петро Улянович Чекмарьов", він сказав із надхненням: — "Марія Григорівна Солонина
Меж скалами, неначе злодій, Понад Дністром іде вночі Козак. І дивиться, йдучи, На каламутну темну воду, Неначе ворогові в очі, Неначе вимовити хоче: